Право на працю інваліда
Працевлаштування та застосування праці інвалідів – питання, яке потребує особливої уваги кожного роботодавця, принаймні для тих підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і виду діяльності, а також фізичних осіб-підприємців, що використовують найману працю (надалі – підприємства), в яких працюють за основним місцем роботи вісім і більше осіб, а також для всіх без винятку підприємств, де працює хоча б одна особа, визнана у встановленому порядку інвалідом.
Особливості працевлаштування та застосування праці інвалідів відображені у низці норм чинного законодавства України, які встановлюють певні вимоги до цього питання та містять аспекти фінансового та адміністративного характеру, що підлягають пильній увазі та врахуванню з боку роботодавців.
Передусім згадаємо, що інвалід– це особа зі стійким розладом функцій організму, що під час взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов’язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист
Працевлаштування інвалідів – це обов’язок роботодавців, передбачений низкою законодавчих норм, зокрема, стаття 172 Кодексу законів про працю України, стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», стаття 12 Закону України «Про охорону праці». Крім того, згідно з положеннями цих нормативних актів, підприємства не тільки зобов’язані створювати для працевлаштування інвалідів робочі місця, зокрема, спеціальні робочі місця, але й вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників, а також створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші встановлені для інвалідів соціально-економічні гарантії. Разом з цим підбір робочого місця для інваліда повинен здійснюватись підприємством з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертизи, зазначених в його індивідуальній програмі реабілітації. Крім того, у передбачених законодавством випадках роботодавець повинен організувати навчання та перекваліфікацію працюючого інваліда відповідно до медичних рекомендацій стосовно його інвалідності.
Під час працевлаштування інвалід має надати підприємству, установі, організації, або фізичній особі, яка використовує найману працю (далі — роботодавцю), поряд з іншими документи (паспорт, трудова книжка (за наявності), тощо) подати також документи, які підтверджують інвалідність. Зокрема, пільги інвалідам надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус. Також, працівник-інвалід під час працевлаштування має надати індивідуальну програму реабілітації інваліда, яка є обов’язковою для виконання роботодавцем.
Відповідно до зазначеного у разі застосування праці інвалідів роботодавець зобов'язаний враховувати рекомендації МСЕК, оскільки невиконання цих рекомендацій може призвести до погіршення стану здоров'я працівника-інваліда, за що він нестиме відповідальність.
Згідно з частиною п'ятою статті 6 Закону України «Про охорону праці» працівника, який за станом здоров'я відповідно до медичного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою працівника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби встановити скорочений робочий день та організувати проведення навчання працівника з набуття іншої професії відповідно до законодавства.
Сутність неповного робочого часу полягає в тому, що працівник працює менше за звичайну тривалість робочого часу і при цьому оплата його праці здійснюється пропорційно до відпрацьованого часу або залежно від виробітку. Причому таке зменшення може встановлюватися шляхом:
- зменшення тривалості щоденної роботи;
- зменшення кількості днів роботи протягом тижня або одночасного зменшення кількості днів і тривалості щоденної роботи.
Усе залежатиме від домовленості між роботодавцем і працівником-інвалідом. Так, це можуть бути і дві години на день, і дві години на тиждень. Однак при цьому має бути дотримано мінімальних державних гарантій щодо оплати праці. Більше того, якщо індивідуальною програмою інваліда передбачено зменшену тривалість робочого часу, роботодавець просто зобов’язаний створити такі умови.
Робота на умовах неповного робочого часу не тягне за собою будь-яких обмежень обсягу трудових прав працівників (ст. 56 КЗпП).
Залучення інвалідів до роботи у нічний час та до надурочних робіт допускається лише за їхньої згоди та за умови, що це не суперечить рекомендаціям МСЕК.
Щоб уникнути спірних ситуацій роботодавцеві варто пам’ятати, що для інвалідів 1 і 2 груп, передбачена подовжена відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам 3 групи – 26 календжарних днів (стаття 6 Закону України «Про відпустки»).
Також за заявою працівника-інваліда 1 та 2 груп інвалідності роботодавець зобов’язаний надавати йому відпустку без збереження заробітної плати на строк до 60 календарних днів у році, а інваліду 3 групи- тривалістю до 30 календарних днів щорічно (стаття 25 Закону України «Про відпустки»). Роботодавці зобов’язані надати відпустку без збереження заробітної плати, якщо працівник, котрий має статус інваліда, висловив таке бажання (подав відповідну заяву).
Працівники-інваліди, які нещодавно влаштувалися на роботу та ще не відпрацювали перших шести місяців на підприємстві, мають право піти в щорічну оплачувану відпустку повної тривалості до настання шестимісячного терміну їх безперервної роботина цьому підприємстві. Ті працівники-інваліди, які працюють на підприємстві вже тривалий час, за своїм бажанням мають право піти у щорічну відпустку в зручний для них час.
У разі, якщо колективний договір підприємства встановлює додаткові відпустки, або інвалід має право на додаткові відпустки на інших підставах, то кількість днів додаткової відпустки додається до основної щорічної відпустки.
Оскільки тривалість відпустки встановлено з розрахунку на рік, то працівник з інвалідністю може за своїм бажанням розбити і використати її частинами протягом року.
Крім того, як і всі інші працівники, працівники з інвалідністю можуть претендувати на неоплачувану відпустку за згодою сторін тривалістю не більше за 15 днів на рік (стаття 26 Закону України «Про відпустки»).
Відмова в укладенні трудового договору або в просуванні по службі, звільнення за ініціативою власника або уповноваженого ним органу, переведення інваліда на іншу роботу без його згоди з мотивів інвалідності не допускається, за винятком випадків, коли за висновком медико-соціальної експертизи стан його (інваліда) перешкоджає виконанню професійних обов’язків, загрожує здоров’ю і безпеці праці інших осіб або продовження трудової діяльності чи зміна її характеру та обсягу загрожує погіршенням здоров’я інвалідів.
Однак, законодавство не забороняє звільняти з роботи працівників з інвалідністю з причин не пов`язаних з інвалідністю – прогул, порушення трудової дисципліни тощо. Працівники, які отримали на підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання, мають переважне право на залишення на роботі при скороченні штату або чисельності працівників, якщо за кваліфікацією та продуктивністю праці вони не поступаються іншим працівникам.
Заступник начальника відділу-
державний інспектор праці Т.Ю. Черняк